Благословіть, тату й мамо…

Благословіть, тату й мамо…

Чому сватання, заручини та весілля за стародавніми народними звичаями стають дедалі популярнішими серед молоді? Яскраві костюми, сакральні весільні пісні, самобутнє, неповторне обрядове дійство, в якому кожний учасник має свою роль, — чудова альтернатива довгим і нудним застіллям у «курені» чи в ресторані. Де чути лише набридливу «попсу», дзенькіт виделок, цокіт чарок з горілкою та час від часу — натужний крик «Гірко!» Молоді під регіт і лічбу «раз, два-а, три-и-и…» змушені привселюдно завмирати у довгому поцілунку.

Щоб не протанцювати свого щастя

Утім, народна мораль стосунків двох закоханих цнотлива і делікатна. Від першої зустрічі суджених аж до вінця вона оберігає від сторонніх очей їхні почуття, вивищує їхнє кохання. Згадаймо народні пісні про любов, про дівчину та її козаченька. Тому поцілунок — це таїна, який призначений тільки для двох закоханих людей. І цілуватися на видноті — навіть при батьках та родичах — у давнину було неприпустимим. Колись на весіллі наречений і наречена сором’язливо торкалися уст одне одного лиш раз — тоді, коли свашки співали, що «наша молода нецілована».

У неділю, коли дружки, свашки та бояри вибивали гопака чи польку, молоді, сповнені урочистості, якоїсь хвилюючої святості, стояли, взявшись за руки, і спостерігали, як веселяться їхні гості. Щоб «не протанцювати свого щастя», весільна пара не кружляла у танку. З першого дня весілля до останнього «князь і княгиня» були горді, величні, свідомі того, що здійснюють Богом освячений найголовніший у житті вчинок. І, звичайно ж, молоді не пили чарка за чаркою звеселяючих напоїв. Вони лиш пригублювали, дякуючи гостям за вітання.

Українське весілля — це як захоплююча вистава, народна опера. Тривало воно, починаючи від випічки короваю до «борщу для молодої», сім, а подекуди й більше днів. На виконання всіх обрядів часу вистачало вдосталь: весільне дійство проводили здебільшого восени та взимку, коли нагальних робіт у селян не було. Нині, звісно, тільки у виконанні фольклорного гурту можна відтворити всі деталі свята одруження. Однак навіть протягом суботи-неділі, коли тепер зазвичай справляють весілля, також можливо виконати найголовніші народні обряди шлюбу.

Сватання за старовинним обрядом

Недавно мені пощастило взяти участь у засватуванні. Майбутні наречені, Ірина та Олег, випускники одного з харківських вищих навчальних закладів, вирішили одружуватися за старовинним обрядом. Для цього придбали українське національне вбрання, проштудіювали відповідну літературу і захопили своєю ідеєю друзів. Батьки також радо підтримали молодих.

У призначений час Олег разом зі сватами та троїстими музиками прибув до будинку судженої. Всі були одягнені в шаровари, свитки, смушеві шапки. У хвацьких сватах годі було пізнати «крутих» хлопців-бізнесменів. Де й подівся їхній «общепонятний язик»! Вони дотепно жартували по-українськи, примовляли та переконували батьків Ірини віддати її за доброго парубка. Сором’язлива дівчина «колупала піч», закривала обличчя рукавом вишиванки. Врешті, батьки здалися і спитали доньку, чи хоче вона йти за цього «князя». Замість відповіді Ірина винесла рушники і перев’язала ними сватів. Олег надів вишиту коханою сорочку. Молоді низько вклонилися батькам, попросили в них благословіння, подякували за згоду на шлюб. Заграли троїсті музики. Всіх запросили до святкового столу.

Тепер Ірина та Олег готуються до весілля. А з ними — їхні родичі, котрі будуть світилками, дружками, сватами, боярами, свашками. Для кожного учасника обряду наш народ узвичаїв колоритні примовки і приказки, пісні й танці, які благословляють молодих «на добру годину, на долю щасливу».

Лідія Титаренко, Черкаська область.

На знімку: наречені Ірина Бандурка та Олег Коновалов (у другому ряду в центрі) після обряду засватування.

Джерело:

“Голос України”